Коротко. У квітні 2026 року женевська Global Initiative Against Transnational Organized Crime опублікувала дослідження про українські шахрайські кол-центри. Цифри звіту важко читати спокійно: близько 60 тисяч працівників, до мільярда доларів обороту щомісяця, «офіси» в усіх 24 областях, жертви щонайменше в 29 країнах. Ми переказуємо головне з цього звіту — і додаємо те, чого в ньому немає: історію про те, як усе починалося з дзвінків із тюремної камери, і чому за тридцять років ніхто з організаторів так і не сів.
- Що каже звіт: шахрайські кол-центри стали другою за розміром нелегальною індустрією України, прибутковішою за наркоторгівлю; три мережі контролюють більшість «офісів».
- Як усе починалося: зі схеми «ваш син у поліції, треба заплатити за звільнення» — дзвонили засуджені просто з місць позбавлення волі. Ця схема жива й досі.
- Чому спрацювало: жертва віддавала гроші не через дурість, а тому що вірила: за гроші можна вирішити будь-яке питання з правоохоронцями. Шахрайство виросло на реальній корупції.
- Чому не карають: закон є — частина третя статті 190 (ІТ-шахрайство, до 8 років) і частина четверта (організована група, до 12 років із конфіскацією). Але для справи потрібен потерпілий із заявою, а щоб дійти до власників «сітки» — треба доводити структуру. До вироків доходять переважно рядові оператори.
Звіт, який варто прочитати кожному
Global Initiative Against Transnational Organized Crime — женевська дослідницька організація, що вивчає транснаціональну організовану злочинність. У квітні 2026 року вона опублікувала звіт «Kyiv Calling: The scam call centre phenomenon in Ukraine» (повний текст англійською, у відкритому доступі). Це не журналістський текст і не політична заява: дослідники говорили з колишніми працівниками кол-центрів, із народним депутатом зі слідчої комісії Верховної Ради, з представником української банківської асоціації, що займається протидією шахрайству, і звіряли це з відкритими даними.
Читати його неприємно. Але треба.
Індустрія, більша за дві третини банківського сектору
Головна цифра звіту: у шахрайських кол-центрах в Україні працює близько 60 тисяч людей. Для порівняння — це дві третини від усієї чисельності легального банківського сектору країни. Не «десь у підвалах», а в бізнес-центрах, у робочі зміни, зі стільцями, гарнітурами і планом дзвінків.
Оборот індустрії дослідники оцінюють до мільярда доларів на місяць. Середній «офіс» приносить близько мільйона доларів щомісяця, великий — до трьох. Таких центрів у країні близько тисячі, і працюють вони у всіх 24 областях, включно з окупованими територіями. Жертв зафіксовано щонайменше у 29 країнах.
Це вже не «дрібні шахраї, які комусь телефонують». За висновком звіту, шахрайство через кол-центри сьогодні прибутковіше за наркоторгівлю і є другою за розміром нелегальною індустрією країни. Ринок висококонсолідований: більшість «офісів» контролюють три мережі зі значним залученням традиційної організованої злочинності.
Неофіційна столиця — Дніпро. Одна з колишніх працівниць в інтервʼю дослідникам сказала фразу, яка вартує цілого абзацу статистики: у Дніпрі «офісів» більше, ніж кафе.
Чому людський голос коштує у 14 разів дорожче
У звіті є цифра, яка пояснює все інше. Середній збиток жертви від соціальної інженерії — коли з людиною розмовляють, вибудовують стосунок, тиснуть на страх, жадібність або потребу — становить приблизно 200–210 євро. Середній збиток від «безконтактного» онлайн-шахрайства (спам, підроблені посилання, скімінг) — 12–15 євро.
Різниця — у чотирнадцять разів. Саме тому індустрія росте не в бік ботів, а в бік живих людей у навушниках.
Зсередини «офіс» влаштований як звичайний колцентр із продажу. Внизу — «холодники», які обдзвонюють по 200–300 (іноді до 5000) номерів на день. Приблизно третина людей вступає в розмову, близько семи за день удається «закрити». Далі жертву передають «клоузеру» — той доводить її до фінальної операції. Зміни по 12 годин, шість-сім днів на тиждень, денні та нічні — під різні часові пояси.
Жертв між собою називають «мамонтами». Це не жаргонна випадковість. Це спосіб не думати про те, з ким розмовляєш.
А тепер — наша частина історії. Усе почалося з камери
Звіт GI-TOC описує теперішній стан. Але не пояснює, як країна до нього дійшла. А історія має початок, і він задокументований — не в аналітичних записках, а у вироках українських судів.
Спочатку були засуджені. Люди, які відбували покарання, дзвонили з місць позбавлення волі і представлялися ким завгодно: слідчим, прокурором, оперативником. Легенди були прості й страшні: ваш син у поліції — треба заплатити, щоб не порушували справу; ваш чоловік потрапив у ДТП і винен у ній — потрібні гроші постраждалим; треба зібрати на подарунок начальнику податкової, інакше буде перевірка.
Це не легенда про девʼяності. У нашій вибірці вироків за статтею 190 Кримінального кодексу за 2025–2026 роки є справи, де все відбувається дослівно так само:
У київській справі зловмисник, перебуваючи у вʼязниці, телефонував потерпілому, видаючи себе за працівника служби безпеки банку, і під приводом відновлення доступу до кабінету виманював особисті дані. У миколаївській — організована група перевипускала SIM-карти жертв, використовуючи мобільні термінали просто в місцях позбавлення волі. А в дніпровській справі шахрайка телефонувала жінці, представляючись працівницею поліції, повідомляла про затримання родича і вимагала гроші за звільнення. Потерпіла переказала 50 тисяч гривень.
Серед ознак цієї схеми, зафіксованих у матеріалах справи, є одна дуже точна: шахрай постійно утримує жертву на телефоні, щоб вона не встигла зателефонувати родичу. Тридцять років — а прийом не змінився.
«Ваш син у поліції»: чому люди вірили
Тут головне питання не «як обманювали», а чому це працювало. І відповідь на нього незручна.
Людина, якій дзвонили, віддавала гроші не тому, що була наївною. Вона віддавала їх тому, що знала, як влаштована система. Вона не сумнівалася, що за гроші можна залагодити справу в міліції, домовитися зі слідчим, «вирішити питання». Шахрай не переконував жертву в чомусь неможливому. Він пропонував їй те, у що вона й так вірила.
Телефонне шахрайство в Україні виросло не з наївності громадян. Воно виросло з реальної корупції — і живилося довірою до неї.
А тепер найгірше. Сьогодні, за словами ексспівробітника спецслужби, який коментував тему для українських медіа, схема замкнулася в коло: кол-центр заробляє і одразу віддає «корупційну ренту», після чого силовики просто заплющують очі на його роботу. Те, у що тридцять років тому вірили жертви, стало операційною моделлю самої індустрії.
Копіювання: коли безкарність стає найкращою рекламою
Далі схема пішла в люди. Молоді хлопці й дівчата побачили, як однолітки швидко багатіють на телефоні, і почали робити так само. Легенди множилися: банк, служба безпеки, поліція, «виграш у лотерею», «підробіток», «інвестиції».
А головне — ніхто не сідав.
Кожен непокараний випадок працював як реклама. Безкарність породжувала нові схеми і притягувала нових людей. Сьогодні, за даними звіту, у кол-центри вербують молодь від 14 до 28 років, і активісти кажуть, що переважна більшість — це 14–20-річні. Оголошення висять на звичайних сайтах пошуку роботи та в TikTok під виглядом вакансій «менеджера», «баристи», «барбера». Як сказав один з колишніх працівників: усі вже знають, що це насправді означає.
Обіцяють 800–1000 доларів. Платять близько 200. Історій успіху не існує — розбагатіти вдається одиницям і випадково. Вийти з «офісу» теж непросто: «холодника» відпустять, «клоузера» можуть побити або залякати.
Коли прийшли великі гроші
Поки це були поодинокі шахраї, індустрія нікого не цікавила. Але коли зʼясувалося, що навіть найменший «офіс» здатен генерувати десятки тисяч доларів на місяць, на телефонне шахрайство звернули увагу ті, хто вміє рахувати.
Кримінальний світ. Бізнес. Люди з посадами й погонами.
Так зʼявилися повноцінні злочинні організації: з ієрархією, бухгалтерією, орендою в престижних бізнес-центрах, службою безпеки і «дахом». За даними звіту, «криша» коштує 10–15 тисяч доларів на місяць. Про рейди попереджають заздалегідь. Одна з працівниць описала це так: поліція закрила кол-центр, усіх вигнала, працівники отримали вихідний — а наступного дня все повернулося до роботи.
Технології теж не стоять на місці. У звіті згадуються дипфейки й клонування голосу, автоматичний AI-переклад, який знімає мовний барʼєр, програми віддаленого доступу до компʼютера жертви, підроблені банківські застосунки і навіть переконлива підробка «Дії». Окремо — Telegram-бот із назвою Godʼs Eye, через який шахраї збирали досьє на своїх майбутніх жертв: дані із соцмереж, витоків, реквізити карток, паролі. Щоб під час дзвінка знати про людину більше, ніж вона очікує.
Індульгенція, якої не було
Кілька років у публічному просторі жила зручна ідея: обманювати громадян країни-агресора — то майже патріотизм. Індустрія справді починалася з дзвінків росіянам: спільна мова, спільні реалії, зрозумілі легенди.
Ось про що при цьому мовчали.
За повідомленнями прокуратури, під час рейдів на Дніпропетровщині у лютому 2026 року фігуранти «працювали» по громадянах України, Європи та Азії. У звіті GI-TOC перелічені цільові країни: Чехія, Латвія, Польща, Румунія, Канада, США. Для роботи з європейськими ринками наймають викладачів чеської, словацької, угорської. Українські кол-центри почали відкриватися в Польщі, Болгарії та Греції — і серед їхніх жертв опиняються українські біженці.
У грудні 2025 року Україна разом із європейськими партнерами ліквідувала мережу з осередками в Києві, Дніпрі та Івано-Франківську: 47 постраждалих європейців, майже мільйон євро збитків. Окремі кол-центри, які повʼязують з українськими власниками, за даними міжнародних розслідувань, видурили у громадян ЄС понад сто мільйонів євро.
Принцип індустрії формулюється просто: не гадь там, де живеш. Скамити за кордоном вигідніше, бо звідти складніше подати заяву й відкрити справу. Відстань працює як імунітет.
Але українців обманюють теж. Просто про це не пишуть у патріотичному ключі.
Коли індустрія почала вбивати
У лютому 2026 року на індонезійському острові Балі викрали 28-річного дніпрянина Ігоря Комарова. Зʼявилося відео, де побитий чоловік зізнається у причетності до «дніпровських офісів», просить 10 мільйонів доларів викупу і називає імена бізнесменів, топ-чиновників і правоохоронців, які нібито «кришують» кол-центри. 26 лютого фрагменти тіла знайшли на пляжі. На початку березня експертиза ДНК підтвердила: це Комаров.
Українська поліція відкрила провадження. На запити журналістів відповіла, що інформація має обмежений доступ. Інтерпол оголосив у розшук шістьох підозрюваних — серед них громадяни України, Росії та Казахстану.
Наприкінці червня 2026 року в Монако стався вибух — перший теракт в історії князівства. Постраждав відомий підприємець із Дніпра та двоє людей поруч із ним. Українські та європейські медіа називають серед версій слідства можливий звʼязок із діяльністю шахрайських кол-центрів. Наголосимо: це лише одна з версій, слідство триває, жодних фактів судом не встановлено, і паралельно розглядаються зовсім інші мотиви.
А в Україні народному депутату Миколі Тищенку повідомлено про підозру у вимаганні понад мільйона доларів за неперешкоджання роботі кол-центрів. Суд визначив заставу в 10 мільйонів гривень. Підозра — це ще не вирок, і депутат заперечує звинувачення. Але сам факт показовий: два роки тому цей самий депутат публічно їздив до Дніпра «закривати шахрайські кол-центри».
Три новини з різних кінців світу. Один бізнес.
Список на три аркуші
Найгостріший факт цієї історії — не вибух і не тіло на пляжі. Він звучить буденно.
Народна депутатка з правоохоронного комітету розповіла журналістам, що ще у березні 2023 року, на виїзному засіданні комітету в Дніпрі, правоохоронці передали їй список діючих кол-центрів на три аркуші: адреси, кількість співробітників, назви угруповань-власників. Тодішній начальник обласної поліції відмовився виїхати за будь-якою з цих адрес — послався на брак часу.
Минуло три роки.
Коли рейди все-таки відбуваються, вони часто виглядають як вистава. Керівник дніпровської громадської організації описав одну з таких операцій: з приміщень вивезли тисячу двісті стільців — а підозр оголосили щонайбільше десять.
Стаття є. Вироків для організаторів немає
Тут треба бути точним, бо тема обросла міфами. Кримінальний кодекс України про це явище не мовчить.
Частина третя статті 190 ще з 2008 року передбачає покарання за шахрайство, вчинене шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки — від трьох до восьми років позбавлення волі, незалежно від суми збитку. А частина четверта — за шахрайство, вчинене організованою групою — від пʼяти до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Тобто закон дозволяє саджати організаторів на дванадцять років і забирати в них майно. Питання не в тому, чи є норма. Питання в тому, чому вона не працює.
Перше: потрібен потерпілий. Шахрайство — злочин проти власності, і для справи потрібна заява людини, у якої вкрали. Якщо жертву обманули в Естонії, Канаді чи Росії, заяви в українську поліцію не буде ніколи. Ексспівробітник спецслужби сформулював це просто: якщо в схемі немає українського елемента — хто напише заяву?
Друге: кваліфікація. Верховний Суд свого часу розʼяснив: якщо компʼютер або телефон використовується лише як засіб звʼязку — набрати текст, зателефонувати, — то кваліфікуюча ознака «незаконні операції з використанням електронно-обчислювальної техніки» відсутня. А класична соціальна інженерія виглядає саме так: оператор розмовляє, а гроші жертва переказує сама, власними руками. Формально жодних «незаконних операцій з технікою» шахрай не вчиняв. І справа сповзає на першу або другу частину статті, де покарання може обмежитися пробаційним наглядом.
Третє, і головне: організована група. Щоб застосувати четверту частину з дванадцятьма роками й конфіскацією, слідство мусить довести структуру: хто власник «сітки», хто фінансує, хто розподіляє ролі. Це означає йти вгору по ланцюгу — від двадцятирічного «холодника» до людини, яка орендує поверх у бізнес-центрі. Саме цього й не роблять.
Тому в Єдиному державному реєстрі судових рішень ми бачимо переважно виконавців: молодих людей, які просиділи в навушниках кілька місяців. Саме тому слідча комісія Верховної Ради ще у 2023 році пропонувала ввести окремий склад злочину — за саму організацію та участь у роботі шахрайського кол-центру, без привʼязки до конкретного потерпілого. Тоді достатньо було б довести факт роботи «офісу» на пʼятсот робочих місць. Парламент пропозицію не підтримав, мандат комісії не продовжив, звіт не ухвалив.
Анонімні «судді» замість справжніх
Там, де держава не притягає до відповідальності, порожнеча заповнюється сама.
В українському Telegram сьогодні існують анонімні канали, які публікують повні імена, дати народження, адреси проживання й номери автомобілів людей, повʼязаних (за версією авторів каналу) з кол-центрами. Там же — прямі погрози: «якщо не буде комунікації, я запускаю інші процеси».
Ми свідомо не називаємо ці канали й не даємо на них посилань. Не тому, що не знаємо, а тому, що це не правосуддя. Це та сама тіньова система, просто з іншого боку: анонім, який сам вирішує, хто винен, і сам призначає покарання — публічним цькуванням.
Поява таких каналів — не перемога справедливості. Це симптом того самого вакууму, у якому виросли й самі кол-центри.
Питання, на які немає відповіді
Ми лишаємо їх відкритими, бо чесних відповідей у публічному просторі досі немає.
Чому не викриті й не притягнуті до відповідальності організатори? Не рядові «холодники» вісімнадцяти років, а власники «сіток». Якщо адреси відомі, якщо списки передавали депутатам ще у 2023-му, якщо в кожному місті знають, у якому бізнес-центрі сидить «офіс» — що саме заважає?
Чому вилучені кошти не працюють на країну? Індустрія на мільярд доларів на місяць існує в державі, яка воює. Ці гроші могли б наповнювати бюджет або йти на Збройні сили. Натомість вони йдуть у крипту, у нерухомість і на «кришу».
Чому досі немає складу злочину за саму організацію кол-центру? Наявні норми карають за заволодіння майном конкретної жертви. Вони не карають за сам факт існування «офісу» на сотні робочих місць, який щодня дзвонить тисячам людей. Пропозиція була у 2023 році. Її не підтримали. Ніхто не пояснив чому.
Що з цим може зробити звичайна людина
Держава свої питання поки не вирішила. Але у цій історії є одна деталь, яку варто прочитати уважно.
Памʼятаєте бот, через який шахраї збирали досьє на майбутніх жертв? Вони не дзвонять наосліп. Вони спершу перевіряють вас: чим ви живете, де берете кредити, чи грали на біржі, які у вас родичі. Знання про людину — це і є їхній «важіль довіри», те, що робить голос у слухавці переконливим.
Логічна відповідь на це — дзеркальна. Перевіряйте того, хто вийшов на контакт із вами. Людину, яка пропонує «підробіток». «Роботодавця» без офісу. Продавця, партнера, нового знайомого, який просить фінансової послуги. Судимості, борги, виконавчі провадження, фігурування в кримінальних справах — усе це є у відкритих державних реєстрах.
Перевірка на whoareyou.io займає хвилину. Це не захистить від дипфейку голосу і не поверне гроші, віддані десять років тому. Але це ламає головний інструмент шахрая — асиметрію знання, коли він знає про вас усе, а ви про нього — нічого.
І ще одне. Якщо вам телефонують і кажуть, що ваш син, чоловік або мати щойно потрапили в біду і треба терміново переказати гроші, — покладіть слухавку і зателефонуйте рідній людині самі. Саме на те, щоб ви цього не зробили, і розрахована схема. Тридцять років поспіль.
Матеріал підготовлено на основі звіту Global Initiative Against Transnational Organized Crime «Kyiv Calling: The scam call centre phenomenon in Ukraine» (квітень 2026), публікацій українських медіа та аналізу вироків судів України за статтею 190 Кримінального кодексу за 2025–2026 роки з Єдиного державного реєстру судових рішень. Усі особи, щодо яких триває досудове розслідування, вважаються невинуватими, доки їхню вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Версії слідства, наведені в матеріалі, не є встановленими фактами.